Чому латинізація українського письма не зробить Україну багатою та не відірве від Росії

Українці швидко групуються в протиборчі табори щодо ідеї Олексія Данілова перейти на латинку. Частина активного громадянства з великим запалом реагує на все, що стосується мови. І в цьому треба бачити позитив, адже будь-яка увага до української мови важлива, головне, щоб це не перетворювати на безкінечне лементування й продукування стереотипів.

Проте бентежить, що в словесних баталіях на цю тему разом з водою часто вихлюпують і дитину — причину виникнення ідеї змінити графіку для української писемності.

Подписывайся на самые важные новости в Telegram

Причина ж ця полягає не в нинішній графічній кириличній системі, не в тому, що вона погано відбиває звукову будову української мови чи невдало передає інформацію, незграбна й технічно недосконала. Такі пропозиції виникають тільки через те, що суспільство у своїй інертності нездатне відійти від небажаної, на думку ініціаторів графічної реформи, культурної колоніальної парадигми. Іншими словами, якщо не можна змінити основи суспільства, то треба змінити якийсь показовий його фрагмент. Графіка якнайліпше надається для цього, бо це емблематична річ. Крім того, такими речами легко відвертати увагу від нагальних суспільних проблем.

Уявімо, ініціатива зі зміни кирилиці на латиницю стала настільки популярною, що у владних структурах стали обговорювати "А з чого, власне, треба починати її реалізацію?" Передусім згадана ініціатива має бути обміркована в мовознавчому середовищі, що вивчає не лише мову як систему, історію мови, а й мову як суспільну діяльність. Назагал для мовознавців розглядана проблематика не нова, у світовій лінгвістиці нагромаджено чимало досліджень, присвячених графічним реформам у різних мовах. Проте це не означає, що чужі рецепти вигоять наші рани.

Багато теоретичних і практичних питань застосування латинки для передавання української мови нині навіть однозначно не розв’язані. Існує кілька версій латинізації, далеких від досконалості. І хоч би які існували самодіяльні проєкти застосування латинки для української мови, за ними немає жодного наукового підґрунтя. Щоправда, існують автоматичні системи латинізації українського тексту загалом прийнятні з погляду лінгвістики. Проте таких перетворювачів декілька, між ними існує певна невідповідність.

Сучасне кириличне письмо століттями адаптувалося до звукової системи української мови. Історики мови знають, скільки списів зламано, скільки суперечок пролунало, щоб утвердити, скажімо, буквосполучення ьо для позначення м’якості попереднього приголосного перед о або зберегти в абетці так звані йотовані голосні я, ю, є, ї.

Дещо про обґрунтування доречності запровадження латиниці

1. Використання латиниці — гарантія економічних успіхів.

Найголовнішим критерієм для запровадження латиниці чомусь уважають економічний. Мовляв, усі багаті країни використовують латиницю, а отже, і ми, запровадивши цю графіку для нашої писемності, станемо багатшими. Така позиція не витримує анінайменшої критики, бо немає жодних досліджень, гідних довіри, які доводили б це.

Економічний добробут забезпечує свобода, високий рівень культури, науки та освіти, а також життєва філософія нації, що підносить на п’єдестал етос чесної праці, дотримання законів і людських прав. Це безпосередньо впливає на технології, що й роблять націю багатшою. І якщо провідна верства разом з народом їх сповідує, то народ іде вперед. Кілька штрихів доказів. Албанці й туркмени послуговуються латиницею. Це вивело їх у передові країни світу? В Ізраїлі використовують національну графіку, на Філіппінах — латиницю. Яка країна багатша? В’єтнамці користуються латиницею, а японці — ієрогліфами. Яка з цих націй репрезентована у Великій сімці? Прикладів — сила-силенна.

Існує залежність між типом релігії та економічним розвитком, оскільки віра формує філософію життя народу, його онтологічну основу. Це довів ще Макс Вебер у своїй праці "Протестантська етика і дух капіталізму" (1905). Його думку підтверджують сучасні дослідження. За даними Світового банку, нації, що сповідують східну версію християнства, потерпають від економічних негараздів та авторитаризму значною мірою через брак у них традицій раціоналізму й підприємництва, що ґрунтуються на протестантській етиці.

Тож очевидно, що між графікою та економічним розвитком немає залежності.

Проте економічний вимір української кирилиці існує. Вона економніша за латиницю на добру половину, адже деякі частотні звукосполучення в кириличній системі передаємо однією літерою, а в латиниці — двома. Наприклад, щ (шч), я, ю, є, ї (йа, йу, йе, йі). Як відомо, український текст приблизно на 20% займає менше місця порівняно з відповідним російським. Це ощаджує великі гроші. На жаль, ніхто цього чомусь не підрахував у межах держави. Україна настільки багата, що хоче в кілька разів (!) більше витрачати коштів на друк довших текстів латинкою?

1. Відірватися від "російського світу".

Другою, а часом і першою, причиною відмови від кирилиці називають прагнення відірватися від "російського світу" (саме так його треба називати, у жодному разі його не можна позначати прикметником руський). Запровадження латиниці, мовляв, приєднає нас до європейської цивілізації та покаже, що ми відрізняємося від Росії.

Кирилиця — це європейська традиція, бо а) базується на грецькому письмі; б) Папа Римський Адріан ІІ 866 р. дав спеціальний дозвіл на використання кириличної графіки для слов’янського письма (хтось хоче бути святішим за Папу?); в) українці — європейці, це особливо помічають люди з інших регіонів світу. Так, в Україні багато економічних проблем і викривлень у суспільному розвитку, але це все проблеми європейської посткомуністичної й постколоніальної країни.

Християнство, культура, освіта в супроводі кирилиці рухалися з півдня на північ і схід. Київська митрополія заснована 988 р., а московська — 1461 р. Sapienti sat (можна й латиницею написати). Отже, від нас перейняли кирилицю народи Східної Європи. Ми маємо покинути те, що самі ж плекали й несли іншим?

Твердження про те, що коли для українського письма будуть використовувати латинку, то це ментально нас відірве від Росії, викликає тільки подив. Такий засновок — якийсь гостьовий варіант комплексу меншовартості. Чехи й словаки (німці й поляки, угорці й румуни, приклади можна множити й множити) користуються однією латинською графічною системою. Це зробило їх "одним народом"? Нація стає нацією, коли докладає щоденних зусиль для самоусвідомлення, зміцнення ідентичності для самої себе, а не для заїжджих туристів.

На завісі в Чеському національному театрі на відзначення всіх, хто жертвував на його будівництво, написано "Нація — собі" (Národ sobě). Гідно й зрозуміло. Поки народ себе не стане поважати, його не поважатимуть інші. У Празькому метро немає дублювання англійською мовою. І що, туристи перестали їхати до Праги? Це спричинило занепад? Чи той, хто знає тільки англійську, зміг прочитати й зрозуміти чеські написи? Риторичні питання. До занепаду призводить некомпетентність уряду, руйнація історичного середовища, екологічне варварство та деморалізація народу, а не кирилиця.

Проте, треба визнати, не для всіх народів кирилиця має позитивне маркування. Вона також може бути імперським інструментом асиміляції. Наприклад, у Російській імперії в ХІХ — на початку ХХ ст. полякам і литовцям забороняли використовувати латиницю. Польські й литовські кириличні тексти нині сприймають як щось аномальне. Литовські книжки, друковані латинською графікою, тоді книгоноші таємно переправляли з Пруссії. Нині в різних містах Литви установлені пам’ятники та меморіали цим рятівникам рідної культури, а в радянські часи про книгонош забороняли навіть згадувати. У Литві функціонує спеціальний Музей книгонош, облаштований у коморі, де шляхетні перемитники переховували свої книжки.

1. Кому легко змінювати графіку.

Народам з молодописемними мовами легше змінювати графіку, бо та ще не стала частиною їхньої ідентичності. Народи з давньою писемною традицією часом можуть змінювати графічну систему, але це завжди призводить до появи драматичних прірв між поколіннями. Яскравий приклад кримські татари. До 1928 р. послуговувалися арабською графікою, у 1928–1939 рр. — латинською, пізніше писемність переведена на кирилицю; 16 вересня 2021 р. Урядовий комітет підтримав проєкт Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження алфавіту кримськотатарської мови на основі латинської графіки" .

Використання кирилиці в кримських татар протрималося майже 80 років. Молодші кримськотатарські покоління вже не можуть читати класиків національної літератури, що творили в період використання арабської графіки. І така ж доля спіткала інші мусульманські народи колишньої Російської імперії (азербайджанців, узбеків, казахів, туркмен). І якщо це не трагедія, то вельми серйозна проблема.

Тюркські народи колишнього СРСР, які здобули незалежність, наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст., повернулися до латиниці (азербайджанці до 1929 р. послуговувалися арабською графікою, у 1929–1939 рр. — латинською, з 1992 р. в Азербайджані використовують латинський алфавіт; туркмени до 1928 р. писали арабською графікою, пізніше використовували латиницю, з 1940 р. — кирилицю, з 1995 р. відбувся перехід на латинську графіку; казахи розпочали перехід казахської мови на латиницю 2018 р., який має завершитися до 2025 р.). Відносно легкий перехід цих народів на латиницю зумовлений тим, що кирилиця не стала за роки радянської влади частиною їхньої ідентичності. Допоміг і авторитаризм режимів, що унеможливлює будь-які протести проти ініціативи влади. Будь-які мовні реформи легше проводити в авторитарних державах, бо там, крім схвалення дій влади, не може бути іншої легітимної реакції суспільства.

1. Латиниця зробить нас зрозумілими іншим народам і заохотить їх вивчати українську мову.

Хибна думка. Як професійний лінгвіст стверджую, що без спеціального вивчення мови будь-який текст адекватно зрозуміти неможливо. Дитячі аргументи на кшталт "Одна з дописувачок говорила, що довго пояснювала австралійці, що це за держава — Україна. Співрозмовниця цікавилася, якою абеткою послуговуються у цій країні. Та після почутого так і не зрозуміла, чим відрізняється Росія від України. Все ж, на асоціативному рівні кирилиця робить нас ближчою до РФ" не можна серйозно брати до уваги. Коли якийсь невіглас буде казати, що не знає, чим Австрія відрізняється від Австралії, крім кількох літер, то це підстава заперечити її існування? Чим же відрізняється Британія від Франції? Там же та сама графічна система!

1. Дещиця з історії латинізації українського письма.

У минулому латиницю спорадично використовували для запису українських текстів (наприклад, у ХVІІ — ХVІІІ ст. в інтермедіях), але ніколи вона не була провідною графічною системою української мови. Потужний напад на кирилицю відбувся в ХІХ ст., коли в Галичині, що перебувала в складі Австрійської імперії, висунули ідею запровадити польську абетку для нашого письма. Було дві потужні спроби 1834–1835 та 1859–1861 рр., які українці успішно відбили, об’єднавшись і відкинувши всі свої партійні чвари. Цей період відомий в історії як "Азбучна війна" або "Азбучна завірюха". До дискусії долучилося багато відомих тогочасних українців, зокрема провісник національного відродження в Галичині Маркіян Шашкевич, який своєю працею "Азбука і абецадло" (1836) обґрунтував шкідливість ідеї латинізації українського письма. Пізніше уряд Австро-Угорщини визнав, що кирилиця — частина української ідентичності (кажучи сучасною мовою). Ми тепер маємо заперечувати те, що про нас сказали чужинці? Де ж логіка в тих, хто залежить від думки туристів про нашу писемність?

Третя спроба прищеплення латиниці була пов’язана з комуністичною ідеологією. 1923 р. радянський письменник Сергій Пилипенко надрукував "Odvertyj lyst do vsix, xto cikavyt'sja cijeju spravoju", у якому закликав латинізувати українську писемність. Проте його ідея не набула популярності. Державна правописна комісія також не підтримала цієї пропозиції, хоч тоді комуністи хотіли латинізувати навіть російське письмо, щоб було легше завоювати західноєвропейські народи під час "пролетарської революції". І тільки майже через сто років після "Азбучної війни" знову на світ виринула ідея запровадити латиницю до українського письма. Треба шукати новітнього Маркіяна Шашкевича, щоб він написав по-сучасному "Азбука і абецадло" й цим захистив нашу графіку?

Загальний висновок

Нова українська літературна мова, якою ми користуємося й нині, почала формуватися на зламі ХVІІІ — ХІХ ст., і цей процес був досить драматичним і нерівним, оскільки відбувався не завдяки сприятливим соціально-культурним процесам на наших землях, а радше навпаки — усупереч мороку бездержавності, що душив усе живе. Будь-якому народові без власної держави завжди важче утвердити свою мову, ніж тим націям, що вистояли перед вихорами історії. Як образно зауважив відомий мовознавець Іван Огієнко, нова українська літературна мова виросла неначе деревце на скелі, так здійснилося диво над дивами: українська мова стала державною та соборною. І нині нам треба підрубати один корінь цього дерева суперечками довкола графіки?

Олександр Скопненко, кандидат філологічних наук

Источник