Що стримує інвестиції у нафтогазову сферу економіки України?
Держава бере участь у галузі видобування нафти та природного газу шляхом законодавчого регулювання ринку, а також надання спеціальних дозволів на користування надрами. Крім того, держава в особі Кабінету міністрів є власником 100% акцій ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та 50%+1 ПАТ "Укрнафта", але не приймає участі в управлінні.
За оперативними даними, сукупний розмір податкових та дивідендних платежів групи Нафтогаз до державного та місцевих бюджетів у 2019 році склав 120,3 млрд грн, з них рентних платежів — 32,2 млрд грн. Ці надходження склали близько 16% загальних доходів державного бюджету у 2019 році. Група Нафтогаз залишається найбільшим платником податків в Україні.
За січень-вересень 2019 року ПАТ "Укрнафта" сплатило до бюджетів усіх рівнів податків на суму 9,7 млрд грн. За даними ДФС, на початок 2019 року загальний борг ПАТ "Укрнафта" сягнув 16,4 млрд грн. Це 16% усього податкового боргу країни. Згідно останніх даних, на 20 лютого 2020 ПАТ "Укрнафта" отримає 30 млрд грн від ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та погасить свій податковий борг перед бюджетом.
Подпишитесь на канал DELO.UA
Нафтогазова сфера економіки є стратегічною для України. Щоб говорити про інвестиції, слід також нагадати, що все ще відсутня державна програма дій, яка направлена на вірне наповнення державного бюджету:
1. Відсутність прозорого та справедливого процесу сплати рентного платежу за використання надр та як наслідок — втрачені бюджетні надходження.
• Ставки встановлюються не в залежності від інтересів держави, а в залежності від адмінресурсу власників видобувних підприємств.
• Гірничо-видобувні підприємства продають мінеральну сировину підприємствам переробної промисловості за демпінговими цінами, оскільки і перші, і другі, як правило, входять в одну вертикально інтегровану підприємницьку структуру.
2. Відсутність правової бази та нагляду за ринком видобутку. Локальна сировина йде на потреби працюючих заводів та на 30 міні НПЗ, заводи яких нелегально виробляють моторне паливо і не сплачують акциз до бюджету. А це мільйони доларів. Місцеві нелегальні видобувальники дають таку ціну на сировину для НПЗ, з якою не можуть конкурувати Укргазвидобування и Укрнафта. Це також призводить до втрачених бюджетних надходжень.
Читайте также: Нефть дорожает второй день подряд: трейдеры ожидают сокращения добычи в США
3. Вплив збільшення об'ємів споживання газу. Споживання газу росте, податкова база зменшується, а це акцизний збір, який є цільовим податком, що наповнює дохідний фонд держави. В перспективі грошей не буде.
Бензини, враховуючи динаміку використання, Україна забезпечує на 100%, ДП, враховуючи великий ринок — 100% імпорт, газ — також імпорт. На бензини найвищий акциз, на 30% нижчий акциз на ДП та в 4 рази нижчий акциз на газ.
Два нафтопереробні заводи в Україні споживають всю сировину та докуповують. Вони недовантажені. Немає можливості видобувавати більше. Вигідніше купляти сировину на міжнародних ринках та переробляти в Україні. Втрачена можливість з точки зору працевлаштування людей та отримання прибутку до бюджету. В Україні потрібно було б мати ще один нафтопереробний завод.
Ефект зниження акцизів на бензини або зрівняння ДП і газу до рівня бензинів (можливо, необдумане рішення):
• Для виробників — збереже ринок бензинів, свої інвестиційні перспективи. Мінуси: зменшення зарахувань до бюджету.
• Для держави — це енергетична безпека.
Слід відмітити, що газ та бензини однаково використовують дороги. А це — фінансування будівництва доріг і наповнення бюджету.
Читайте также: Падение цен на нефть: АМКУ ожидает снижения цен на топливо в Украине
Проблемі галузі:
1. Враховуючи специфіку виробництва бензинів, при покупці нафтопродуктів і їхньої подальшої переробки, отримуємо неліквідний продукт => що призводить до зниження ціни, що зменшує маржинальність виробників і відрахування до бюджету. Нафтопереробка вигідніша ніж придбання готових нафтопродуктів. Готові нафтопродукти вимивають до 5% ВВП. Наприклад, в Білорусії готові шукати сировину по всьому світу, щоб до завантажити виробництво.
2. Відсутня інфраструктура під LPG та фахівців.
3. Недомодернізація одна з проблем галузі — старі заводи, без змоги підвищити глибину переробки. Показова картина на етапі "Переробка". Раніше в Україні існувало 7 заводі по переробці нафти і нафтопродуктів загальною ємністю 52 млн тонн. Наразі функціонують тільки Кременчузький завод потужністю 7 млн тонн, і частково Шебелинський потужність 2-2,5 млн тонн. Інші заводи стоять у непригідному стані, які вже на даному етапі не підлягають реінвестуванню. Дешевше побудувати нові.
4. Відсутність шляхів транспортування сировини — ще одна з проблем. Наприклад, Херсонський НПЗ виплачує щорічно близько 2 млн грн за оренду землі, не маючи змоги транспортувати сировину морем. Завод не функціонує: інвесторів знайти не вдалося. Не має інвестора на будівництво терміналу на морі. Як рішення, збільшити розмір мита на ввіз з Росії, щоб вартість логістики з Росії = вартості морем. Але треба, щоб такі умови протримались мінімум 5 років, тоді інвестиції в термінал у розмірі 50 млн євро будуть виправдані.
Що стримує інвестиції:
• Корупція на місцевому обласному рівні — аукціони з продажу ліцензії на видобуток. На етапі "Розвідка" — держава забезпечує конкурси на продаж ліцензій (дозвіл на користування надрами) щодо видобутку. Після придбання ліцензій починається процес буріння, 3D-сейсміки, будівництво. Окрім того, що ліцензія коштує 20-120 млн грн, 3D-сейсміка — 60 млн грн, держава отримує прибуток та забезпечення робочих місць +додаткові податки.
• Окупність інвестицій — в десятки років через проблеми, зазначені вище.
• Відсутність погодженої концепції розвитку нафтопереробної галузі на 5+ років, вартість транспортування нафти.
Читайте также: Вице-президент Lukoil: нефть будет дешевой до 2040 года
• Інституційні фактори/бар'єри до залучення іноземних інвестицій.
• Незрозумілі довгострокові перспективи — майбутнє бензинів та група Приват.
• Відсутність стратегії на eco-friendly ініціативи та збереження навколишнього середовища.
Для того, щоб отримувати інвестиції, спочатку треба розібратися на державному рівні, чи зацікавлені ми в подальшому розвитку та чи розуміє держава всю проблематику. На мою думку, ні.